Свято Миколая-Чудотворця - Сценарий

Дійові особи:
Ведучий
1-й ангел Софія
2-й ангел Ірена
дід Панас
Чорт
Візник
Святий Миколай

В глибині сцени стоїть престол на тлі темно-синього неба і великих золотих зірок.
Біля входу на сцену сидить на стільчику дід Панас і дрімає. Два ангели – Софія та Ірена – сидять на стільчиках та приготовляють дарунки.
Ведучий: Майже у всіх народів є звичай давати дітям вночі на Святого Миколая всякі дарунки. Велика тоді втіха. Цей гарний звичай основується на житті Святого Миколая. Він жив на кінці ІV століття нашої ери і відзначався незвичайною добродійністю. Будучи священиком у Патарі, а пізніше архієпископом у місті Миру (у Малій Азії), угодник зі свого невеликого майна давав щедрі жертви не тільки тим, що соромилися просити, хоч терпіли нуджу. Давав так, що не тільки не знав цього світ, але навіть той, хто був заможніший. Миколай робив це в строгій тайні. Отже, з тих далеких часів, з доброти людської прийшло до нас свято Миколая.
Софія: Жваво, жваво Ірене, бо роботи багато, а часу мало! Швидко верне Святий Миколай з засідання й поїдемо на землю. Треба, щоби все на час було готове. Там є куди і до кого ходити.
Ірена: Я ще не була ніколи на Землі. От цікаво подивитися. А чиї там діти і які вони?
Софія: Є різні діти, але ці, до котрих ми сьогодні поїдемо, - це діти – українці, славного колись та лицарського роду! Вони гарні і добрі, люблять свій край та пильно привчаються йому служити. За те наш Святий Отець їх дуже любить, все про них пам’ятає.
Ірена: То для них ці подарунки? Так багато?
Софія: Бо стільки й треба сестричко. Українських дітей багато.
Ірена: Ах, Боже! Що ж робити? Ми не встигнемо приготувати стільки дарунків. Ось глянь. Всі зорі засяяли, а я вже рук не чую від праці. Може старенького Панаса попросити, щоб поміг? Він і так весь день дрімає та куняє під дверима.

Софія: Лишімо його. Старий він, пора йому спочити. Досить натрудився весь свій вік на землі. Ми швидко скінчимо. Подивись, вже небагато лишилось.
Ірена: Е, ні! Це ж раз у рік: для дітей нехай і він поможе дещо (будить діда). Дідусю Панасе, дідусю!
Панас: (будиться). Що там такого? Що сталося?
Ірена: Дідусю! Поможіть нам, будь-ласка, бо не встигнемо на час скінчити.
Панас: (не дочуває) Відчинити, кажеш? Чи хто дзвонив? А то я спішу, спішу... Я зараз... (хоче відчинити двері).
Ірена: Ой ні, дідусі, ні! Ніхто не дзвонив, а от поможіть нам в’язати даруночки. Працюємо від ранку, а ще не готові. Вже й руки помліли.
Софія: Нічого, нічого! Ось сядьте, біля нас, в’яжіть, та й розказуйте нам, про цих ваших українців, бо ми йдемо до них сьогодні в гості (садовить його біля себе і дає дарунки в’язати). Послухаємо та й робота швидше піде.
Панас: Ох, ох! Славний народ! Добрий, людяний, чесний. Бога любить і віру свою святу шанує, Ох, ох!.. Молю я нашого Отця за моїх земляків, щоб освятив вже їх розум. Ох ах! Дітоньки мої! Коли згадаю... Ох, ах!.. (задумується і засинає)
Ірена: Ось і вся допомога. Нехай спить, він своє відпрацював, тепер відпочиває.
Панас: (крізь сон) Ох, ох... А то день сьогодні! Не можна й хвилинку подрімати. Ох, ох... (дрімає).
Софія: (до Ірени). Так, сестричко, (встає) ми вже готові. Дарунків досить. Тепер ходімо на зустріч Святому Миколаю (виходять).
Чорт: (одягнений у широкий плащ). Ледве сюди дістався. Якби там не фальшивий пашпорт та цей убір – то не пощастило б. (побачив діда Панаса). Спить сердега. От і добре. Зможу своє діло без труду зробити. (виймає з-під плаща в’язанку різок і кладе між приготовлені ангелами подарунки). Це українцям від мене дарунки. А їм цього треба! Ой треба! (радіє)
Візник: (за кулісами) Агов!... Тпру!.. Агов!..
Чорт: (ховається) Хтось приїхав.
Візник: (дзвонить раз і другий, далі входить, оглядається). Що це немає нікого! (побачив діда). Пане! Ласкавий пане! Агов! Чуєте? От спить! Треба пождати (придивляється). Ех! Та й гарно тут та пишно. От і небо. Тепло, ясно, привітно... Гей, гей!.. Де вже нам грішникам... І нас на Землі така завірюха та заметіль, що й світу Божого не видно (тре замерзлі руки). Та й часи ж тепер настали... Тяжкі такі, що крий Господи!
Панас: (пробудився) Що за галас? Хто тут? Чого, за чим? Що це й хвилинку не дасте мені сьогодні подрімати.
Візник: (кланяється) Слава Ісусу Христу!
Панас: Навіки слава! Хто тут? Що тут?
Візник: Я приїхав, святий угодник, як щороку, по Святого Миколая. Сьогодні його празник. Час уже на Землю.
Панас: А, це ти, Дринда? Ох, ох... Старість... Недобачаю, недочуваю, не пізнаю. Здоров, друже, вибачай. Не пізнав. То за чим ти тут?
Візник: Та до Святого Миколая.
Панас: Нема дома.
Візник: Знаю, пожду.
Святий Миколай: (входить, стає біля престолу). Хвала Предвічному на небі, а людям спокій на Землі! (сідає на престол).
Ангели: (входять і стають побіч Миколая) Амінь!
(Панас і візник вклякають)
Св. Миколай: Хто це? За чим сюди прийшов?
Панас: Це Святий Отче візник. Прийшов щоби тебе відвезти сьогодні на Землю.
Св.Миколай: Ось і добре, вже час. Будемо їхати. (показує на зал глядачів). А це що за дітвора?
Панас: Це наші діти, Святий Отче. Тебе очікують. Вони і чемні і побожні, кохають рідний край... Благослови їх Отче і обдаруй.
Софія: Зглянься на них, Святий Отче, і благослови цих дітей на довгий шлях життя.
Ірена: Благослови нове покоління і дай йому силу.
Св.Миколай: Хай благословення Боже осінить вас. Хай серця ваші відірвуться від суєти земних справ і піднімуться понад нею. Хай осінить вас благодать Божа.
А тепер я хочу познайомитись, хто прийшов на зустріч із Святим Миколаєм. Подивіться Ангели мої, може хтось із дітей приніс і для нас якість подарунки?

Софія: Ось там, я бачу, сидить хлопчик?

Св.Миколай: Благословляю вас, щоб у силі розуму тіла виростали, в любові, злагоді жили, бо розум і наука, бо любов і згода – це сила не побіленні, незламні ніким і ніколи!
Подайте, Ангели, дарунки, роздам любим діточкам, щоби пам’ятали про день Святого Миколая і його науку.